Батьківський всеобуч

Насильство, в наш час, є однією з глобальних проблем людства. Існують різні види насилля: фізичне, психічне, сексуальне, економічне, політичне, релігійне, злочинне. Але сьогодні,я хочу звернути увагу на проблему насильства в сім’ї, і закликати наших громадян до ненасильства!

У  багатьох  країнах  фахівці  з  юриспруденції  та  адвокати,  що  спеціалізуються  на  захисті  прав  жінок,  вважають,  що  домашнє  насильство  займає  одне  з п ерших місць  серед  тих  видів  злочинності,  відомості  про  які  рідко  доходять  до  правоохоронних  органівМіфи і факти про насильство в сім'ї:

1. Жінки,  що  піддаються  насильству  в  сім'ї  - мазохістки.  Їм  подобається, коли їх б'ють.

В основному вважається, що б'ють жінок, які "хочуть і заслуговують того, щоб бути побитими", тому вони не йдуть і терплять таке ставлення. Цей міф має на увазі, що вона отримує сексуальне задоволення від того, що ізбіваема чоловіком, якого вона любить.

2. Жінки провокують насильство і заслуговують його.

Це широко розповсюджене переконання свідчить про те, що проблема побиття жінок - соціальна: вона корениться в гендерних стереотипах, які з дитинства прищеплюються людям. Жодна істота не заслуговує побоїв, проте, в реальності, кривдник завжди знайде виправдання своїм діям, незалежно від того, як вела себе жертва.

3. Жінки, що піддаються насильству, завжди можуть піти від кривдника.

В суспільстві, де жінкам наказано з культурної точки зору вірити в те, що любов і шлюб є для них справжньою самореалізацією, часто вважається, що вона має право і свободу піти з дому, коли насильство стає дуже серйозним. Насправді, в реальності, існує дуже багато перешкод для жінок на цьому шляху.

4. Одного разу зазнала насильства жінка - назавжди жертва.

Пройшовши консультування у фахівців, жінка може повернутися до "нормальної" життя, якщо цикл насильства розірваний, і жінка не знаходиться в ситуації насильства і небезпеки.

5. Одного разу кривдник - назавжди кривдник, одного разу ударивши, людина не може зупинитися.

Якщо вірна теорія психологічно придбаного насильницької поведінки, то кривдників можна навчити навичкам неагресивного поведінки.

6. Чоловіки-кривдники ведуть себе агресивно і грубо у відносинах з усіма.

Більшість з них здатні контролювати свою поведінку і розуміють, де і по відношенню до кого можна виявляти агресивні емоції.

7. Ті, хто б'ють, не є люблячими чоловіками або партнерами.

Вони використовують любов для того, щоб утримати жінку в рамках насильницьких відносин.

8. Кривдники, що застосовують насильство, психічно нездорові.

Ці чоловіки часто ведуть "нормальний" спосіб життя, за винятком тих моментів, коли вони дозволяють собі спалахи агресивної поведінки. Соціальний статус таких чоловіків може бути досить високим, вони можуть займати керівні пости, вести активне соціальне життя, бути успішними в бізнесі.

9. Чоловіки, що піддають насильству, є невдахами і не можуть впоратися зі стресом і проблемами в житті.

Стан стресу рано чи пізно відчувають всі люди, але не все піддають насильству інших людей.

10 Чоловіки, що б'ють дружин, б'ють також і дітей.

Це трапляється приблизно в одній третині сімей.

11. Чоловік припинить насильство, "коли ми одружимося".

Жінки думали, що ці чоловіки припинять контролювати, якщо вони одружаться. Передбачається, що добившись свого, він повинен заспокоїтися і повірити, що вона його любить, так як шлюб є найвищим доказом любові. Однак проблема в тому, що влада не буває багато, і цикл насильства триває.

12. Дітям потрібен їхній батько, навіть якщо він агресивний, або "а залишаюся тільки через дітей".

Без сумніву, в ідеалі діти потребують матері і батька. Однак діти, що живуть в умовах насильства в сім'ї, самі можуть просити мати втекти від батька, щоб врятуватися від насильства.

13. Домашні сварки, рукоприкладства і бійки характерні для неосвічених і бідних людей. У сім'ях з більш високим рівнем достатку та освіти такі події трапляються рідше.

Насильство в сім'ї не обмежується певними верствами та групами населення. Це трапляється у всіх соціальних групах незалежно від рівня освіти і доходів.

14. Сварки між чоловіками і дружинами існували завжди. "Милі сваряться - тільки тішаться". Це природно і не може мати серйозних наслідків.

Сварки та конфлікти дійсно можуть бути присутні у багатьох відношеннях. Відмінною рисою насильства є серйозність, циклічність і інтенсивність відбувається і наслідків.

15. Ляпас ніколи не ранить серйозно.

Насильство відрізняється циклічністю і поступовим посиленням актів насильства. Це може починатися просто з критики, переходячи до принижень, ізоляції, потім ляпас, удар, регулярні побиття, а іноді смертельний результат.

16. Причиною насильства є алкоголь.

Прийняття алкоголю знижує здатність контролювати поведінку, але серед кривдників багато чоловіків, які не вживають тютюн чи алкоголь. Деякі, пройшовши лікування від алкоголізму, продовжували бути агресивними і жорстокими по відношенню до близьких. Алкоголізм або прийняття алкогольних напоїв не може служити виправданням насильства.

17. Насильство у сім'ї - нове явище, народжене сучасними економічними та громадськими змінами, зростання темпів життя і новими стресами.

Звичай бити дружину так само старий, як і сам шлюб. У найдавніші часи, свідоцтва про які дійшли до нас, закон відкрито заохочував і санкціонував звичай бити дружину.

18. Зараз домашнє насильство - явище рідкісне. Воно залишилося в минулому, коли звичаї були більш жорстокими, і жінки вважалися власністю чоловіків.

Причини прояву насильства численні. Вони визначаються поєднанням різних факторів, ні на один з яких окремо не можна покласти відповідальність за дане явище, тому прийнято розглядати причини та фактори насильства в цілому.

По-перше, насильство може мати соціокультурну природу, бути невід'ємною частиною стереотипические уявлень про сутність сімейних взаємин, сприйнятої з вихованням, підкріплюється зовнішніми враженнями і представляється таким чином єдино можливою їх моделлю.

По-друге, жорстоке поводження може бути результатом особистого життєвого досвіду індивіда чи індивідів, і тим самим для них теж створюється морально-психологічне підстава вважати такий тип взаємин універсальним.

Третя група причин пов'язана з «травмою дитинства», з пережитим в ранньому віці руйнівним досвідом, що змушує індивіда зганяти на близьких свої дитячі комплекси.

По - четверте, соціальна та психологічна декомпенсація в результаті зовнішніх впливів, що перевищують межі особистісної стійкості індивідів, змушує ряд з них шукати замісної компенсації соєю незадоволеності будинку, самоутверждаясь за рахунок більш слабких, нездатних дати відсіч і захистити себе.

П'ята група причин пов'язана з особистісними особливостями індивіда, з надмірно розвиненими їх домінуючими рисами й особливостями характеру, не компенсованими свого часу досить адекватним вихованням

Крім страху, до причин того, що жертви не розривають відносин з партнером, відносяться:

- Відсутність реальних альтернатив в тому, що стосується працевлаштування та фінансової допомоги, особливо для жертв з дітьми (часто фінанси перебувають під контролем злочинця);

- Відсутність житла, яке жертва може собі дозволити, і яке стало б надійним захистом для жертви та її дітей;

- Іммобілізація в результаті психологічної та фізичної травми (травмовані особи часто не можуть мобілізувати всі величезні сили, необхідні для припинення відносин і початку нового життя для себе і своїх дітей, особливо в період безпосередньо після травми);

- Культурні та сімейні цінності, що закликають до збереження родини будь-яку ціну;

- Партнер, психологи, суди, священики, родичі і т.д., які переконують жертву, що вона сама винна в насильстві і що вона може зупинити його, підкорившись вимогам партнера.

Однак, всупереч поширеному міфу про те, що всі жертви домашнього насильства пасивні і схильні до покори, вони часто використовують різні стратегії для того, щоб якось пережити домашнє насильство і надати йому опір. Іноді жертва звертається за допомогою до системи кримінальної юстиції і проходить через весь процес лише для того, щоб побачити, що суду не вдається зупинити насильство в короткі терміни. Таким чином, жертва змушена повернутися до своєї старої стратегії виживання, що складається у виконанні вимог партнера в ході судового процесу, бо їй видається, що партнер більше контролює ситуацію, ніж суд.

У той час як суд може зупинити насильство в довгостроковому плані, використовуючи засоби правового захисту, жертва намагається зупинити насильство негайно. Використовуючи ряд підходів, таких як підтвердження применшення або заперечення факту насильства з боку партнера, довіра до його обіцянкам, що це більше не повториться, вимоги, щоб суд призупинив дію захисного ордера, неявка в суд, твердження, що вона "все ще його любить" , і т.д., жертва може іноді зупинити насильство на час.

Поведінка жертви, включаючи небажання давати свідчення в кримінальному процесі, є результатом того, що вона травмована насильством і що вона - людина, яку катує інший, близький їй чоловік. Часто поведінка жертви є безпосередньою реакцією на те, що зробив злочинець перед судовим засіданням або що він робить під час цього засідання. План забезпечення власної безпеки жертви може відрізнятися від плану забезпечення її безпеки, розробленого судом.

Замість того, щоб вважати поведінку жертви мазохістським і божевільним, слід поставитися до нього як до нормального поведінки, важливого для виживання жертви та її дітей.

Узагальнюючи сказане про причини та фактори насильства в сім'ї, можна зазначити, що існує велика кількість причин, що викликають або впливають на прояви насильства. Але якими б не були причини насильства, воно завжди тягне за собою негативні наслідки, з якими жертва насильства найчастіше не в змозі впоратися самостійно. За насильство передбачена відповідальність перед законом.